[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Талір де Корлеоніс]

Коли пірати атакували корабель, Талір швидко зрозумів, що це може обернутися страшною халепою. Звичні міри обережності - максимальні, які він міг собі дозволити без того, щоб привертати до себе сторонню увагу - не були зараз достатні, щоб відбити піратський напад. Оцінив сили - свої та нападника - він вирішив, що сенсу зображати відчайдушний опір нема і дав наказ на стикування. Все одно ті цінності, які були присутні на вантажнику, може й мали велику ціну для піратів, але не для нього, і якщо пощастить, все обернеться лише невеликими матеріальними збитками.
Доля, однак, вирішила розпорядитись інакше - і коли його помітили нападаючи, стало зрозуміло, що ховатися за спини своїх підлеглих було вже пізно. Він уважно оглянув штурмуючих. Йому стало трохи прикро, коли він помітив котолюдину - дівчину з пурпуровими очима - серед ворожой команди. Одна справа, яко б це були лише люди або інші кетлорди, але відступатися перед якимось котолюдьми було для нього неприємно. Однак він, звичайно, цього не виявляв.
Годі було й думати приховати свій статус поміж команди корабля тепер, коли на нього звернули увагу. Він завжди мав вигляд типового аристократа, і хоча така його харизма часто допомагала в політиці, тут і зараз вона не давала йому змоги зіграти іншу роль без попередньої підготовки. Але якщо вони не впізнали його самі - це було добрим знаком.
Власне ім’я краще було не використовувати - вони могли хоча б чути про нього, навіть якщо не знають його зовнішності. Він швидко перебрав у своєї пам’яті відомих йому малого статусу феодалів його планети. Хтось з тих, хто не буде підіймати крик, навіть якщо інцидент вийде за межі кораблю и чутки дійдуть до нього.
- Барон Джакомо де Верде, - нарешті відповів він незворушно, немовби він не роздумував в цю секунду, а просто витримав гідну його паузу. Команда, звісно, й очами не блимнула, слухняно пітримавши легенду.